інтерв'ю з іриною лобанок - викладачкою курсу ableton advanced

Нескінченні різдвяні свята закінчились, а коли як не #післясвят розпочинати щось нове?!

Отже ми започатковуємо #VedelBlog, покликаний розповісти про наші цінності, ідеї та прагнення, найцікавіші події з життя школи і, звісно, познайомити ближче з тими хто вчить та навчається у нас.

Перша розмова буде з Іриною Лобанок - викладачкою курсу Ableton Advanced на який зараз триває набір.

Ірина Лобанок

Ірина Лобанок

Vedel: Розкажи трошки про себе і свій музичний бекграунд?

Іра: Якщо починати з початку, то я навчалась грі на піаніно у звичайній музичній школі в Дніпрі, звідки я родом. Просто піаніно, просто класика – ніякої імпровізації; читання по нотах, техніка гри і все таке інше. Моя перша вища освіта була за фахом “Захист інформації” – зовсім не пов’язана з музикою, дуже технічна спеціальність – програмування. Не можу сказати що вона була мені в кайф, хоча було прикольно влаштовувати собі челенджі і розбиратись в цьому.

Втім, коли постало питання працевлаштування, перспектива йти працювати в офіс мене налякала. Мені запропонували роботу з 8ї до 7ї в державній структурі і я подумала “Мало платять, забагато відповідальності”... Насправді як і в музиці (сміється).

Я вирішила розвиватись все ж таки у напрямку музики і вступила в львівське училище Людкевича вчитись на джазову піаністку. Направду джазу там зовсім не було, імпровізувати нас не вчили. Основний фокус був на техніці гри, читанні нот, акомпонуванні. Власне акомпонування мені найбільше сподобалось. Це, напевно, той предмет з якого я найбільше цінного винесла – вміння розуміти специфіку гри з іншими інструментами, мова спілкування на сцені і так далі. Плюс викладачка цього предмету мене надзвичайно підтримувала, постійно наголошувала, що мені потрібно будь яким чином лишатись в музиці, просто знайти щось своє – щось, що мені підходить. Бо класику я не хотіла грати – мені не подобалось сидіти по кілька годин і грати по колу те що хтось колись написав.

Vedel: як ти опинилась в Лондоні? Як вибирала де навчатись?

Іра: Я хотіла писати свою музику, але я не розуміла як це робиться. Було кілька спроб після випуску з училища – десь рік я гастролювала з двома групами Україною та Польщею. Це було цікаво, але я розуміла що мені бракує досвіду у створенні музики та розуміння того що таке група. Я не знала як просувати гурт, як знайти свою нішу – цьому ніде не вчили. В училищі та музичній школі вчили лише грати. Очевидно, цього недостатньо для того щоб бути професійним музикантом і стати затребуваним на цьому ринку.

І я знайшла курс Commercial Music в University of Westminster у Лондоні. На той момент я вже спробувала себе трохи у класичній музиці, фольку та джазі. Комерційна музика була актуальною і тим, в чому хотілось розвиватись. В цей курс закладені основи: від створення пісні до розробки бренду артиста, базові знання про sound engineering для live perfomance як з backstage так і front of house - тобто якщо когось звучити з боку аудиторії.

Мені дуже хотілось в Лондон, я про це мріяла з 12 років. Тоді я провела у Лондоні два тижні і після того в моїй кімнаті все було в британських прапорах, картах і фотографіях… Я мала величезне бажання повернутись. Тому при виборі країни і міста я керувалась, навіть не тим що Лондон, наразі, фактично є столицею комерційної музики, а тим, що мені хотілось саме пожити в Лондоні. Так само було і зі Львовом – не тому що у Львові класне училище,  а тому що мені хотілось пожити у Львові.

фото 2.jpg

Під час ресьорчу вишів я зіштовхнулась з тим що університетів дуже є багато, але серед них є дуже мало таких, де в мене є можливість отримати стипендію. Переважно право на стипендію мають або британці або громадяни країн що є членами європейського союзу. В середньому вартість навчання в Британії коливається в районі 12-15 тисяч фунтів на рік. University of Westminster був чи не єдиним що підходив мені за умовами вступу та спеціалізацією.

Для вступу в університет якихось особливих умов не було, хоча на початку мені було страшно, я думала “О, Боже, я з Такими людьми буду конкурувати!”. Потрібно було подати відео з своїми виступами, аудіороботи, все що маєш, по суті – портфоліо. Кожен файл треба біло описати: розказати що саме було твоєю частиною роботи: написання музики чи тексту, зведення, чи це ваш виступ як сесійного музиканта і так далі. Я надіслала дуже різні відео – як грала класику в училищі, чи в фольк музику та джаз в групах, свою авторську музику… намагалась продемонструвати великий спектр щоб було видно що я well-rounded musicant. На підготовку портфоліо пішло близько місяця.

Також потрібно було зібрати всі документи: дипломи, сертифікати з усіх відвіданих мною майстер-класів, навіть якщо вони не стосувались музики – це все береться до уваги в тій же мірі що і базова освіта. Це доводить що ти дійсно зацікавлений в різнобічному навчанні, а не вступаєш тому що тебе просто батьки відправили чи ще з якихось причин.

Найважливіша частина – написати мотиваційний лист, обсягом на один аркуш А4. В ньому потрібно було описати все своє життя і подальші плани, але дуже стисло, без “води” і так, щоб це було переконливо і з аргументами на вашу користь. Як я пізніше дізналась, в Британії середні школи є або дуже дорогі або звичайні (дешеві) і раніше була дуже поширена практика пріорітетності при вступі взалежності від рівня школи, яку ти закінчив. Система оцінювання по мотиваційних листах покликана урівняти шанси абітурієнтів.

Написання мого мотиваційного листа зайняло ще місяць дуже інтенсивної роботи і постійних переписувань. Я відправляла різні його редакції своїм знайомим британцям, друзям із США – просила вичитати на помилки, оцінити зміст і структуру, питала чи не нудно його читати. Щоб врахувати усі зауваження доводилось постійно щось забирати, скорочувати.

Ще була історія в якій мені довелось пояснювати вступній комісії по мейлу нюанси системи оцінювання знань в Україні. Бо коли я навчалась як раз змінювалась 5тибальна на 12тибальну і в моїх атестатах були різні оцінки. Я отримала лист “Вибачте, ви не прийняті бо у вас погані оцінки”. Спочатку я взагалі не зрозуміла чому - бо в мене самі лише 4 і 5. Довелось скидати різні статті на цю тему і детально пояснювати. Врешті решт мене зарахували. Це була дуже показова ситуація бо хтось отримавши відмову міг просто опустити руки. Мене саму часом охоплювали сумніви, але допомогла підтримка лондонської подруги, яка постійно мені казала: “Пиши їм! Все розпитай! Ти нічого не втратиш якщо запитаєш! Треба в усьому розібратись!”.

Vedel: Як ти отримала стипендію?

Іра: після зарахування в університет потрібно було податись на стипендію. Частково для цього знадобилось все те саме, що і для вступу, але мотиваційних листів

було кілька і ще складніших. В них треба описати що ти вмієш робити, що вже зробила, чим займаєшся в даний момент, які в тебе конкретні плани на майбутнє, які проекти ти хочеш реалізувати і в Лондоні зокрема.

Я описала свою ідею мультикультурного проекту пов’язаного з фольковою музикою різних народів, що живуть в Лондоні. Правда цей проект так і не стався, бо так все закрутилося і вже було не до того. До того в мене був фокус на фольк та етно. Я з Дніпра і не така розбалувана народною музикою як мешканці західної України. Втім, в Лондоні я занадто зацікавилась комерційною електронною поп-музикою, якщо чесно.

Ірина

Vedel: яким було навчання, з яких курсів складалось?

Іра: це бакалаврат - три роки. Навчання складалось з кількох напрямків:

  • “Music production” – програми Logic, Ableton i Protools. Protools – мені не дуже зайшов, в Logic я багато зводила, а Ableton - як раз для створення пісень.

  • “Technology” – знайомство з принципами роботи найрізноманітнішої техніки – різноманітні ableton poosh i modular synthesizer, купа всяких контролерів…

  • “Branding and marketing” – де розповідали про те, що гурт – це не гурток самодіяльності, а серйозний повноцінний бізнес. Ця теза значно змінила мій світогляд. Нас вчили аналізувати свою діяльність, складати бізнес-план на рік чи місяць.

Також був окремий курс “Songwriting” – розбирали теорію створення мелодичної лінії і як підбирати слова. Дізнавались різні інсайти про те як в Adele та інших зірок сидить команда з двадцяти людей і пише тексти – у великому бізнесі нема такого що десь сидить одна дівчинка і пише пісні про те що їй болить. В реальності певна група фахівців спочатку вивчають суспільні тенденції, те що відбувається в світі і пишуть пісні про те що їй би мало боліти. Про себе я відмітила що поп-музика не є гранично щирою навіть коли її співають з надривом. Це була друга річ, яка радикально перевернула мій світ.

Vedel: наскільки це був практичний курс?

Іра: Це був максимально практичний курс, наскільки це взагалі можливо! Кожен іспит здавався ввечорі на великій темній сцені. Це не було так як в нас прийнято – на 9:00 зранку, в порожній аудиторії. Частина одного з корпусів університету періодично перетворювалась на майже нічний клуб де продавалося пиво і можна було запрошувати друзів і кого завгодно. Було повно сценічного, звукового та світлового обладнання. Було два звукоінженери – один слідкував за звуком з боку аудиторії, другий – за звуком на сцені. В Україні я взагалі такого не зустрічала!

Викладачі нам постійно казали “Використовуйте технології! Не бійтесь!”.

Іра Лобанок

Іра Лобанок

Завдяки цьому я переключилась на midi-клавіатуру. Якось один з викладачів мені сказав: “Чому ти постійно користуєшся лише синтезатором?! На ньому лише 300 звуків! В тебе ж є можливість спробувати midi і ableton і купу різних звуків та плагінів!”. Я відчула що це мій своєрідний бар’єр, бо працювати з іншими інструментами я не вміла. Втім, він зумів навпаки мене підтримати і змотивувати. Запитав лише чи мені цікаво спробувати і сам запропонував все показати і допомогти протестити. І я одразу дуже загорілась, саме від цієї підтримки.

Vedel: які тенденції британської освіти ти виділила для себе?

Іра: В першу чергу – культура менторства. В Україні зараз ця практика лише зароджується і дуже повільно. В моєму університеті це було так: в твій курс “включені у вартість” послуги людини, що призначається твоїм ментором. Ти можеш раз на тиждень чи по мірі необхідності приходити до неї на “сповідь” – розказати що “в мене депресія, бо я не знаю в якому напрямку рухатись далі” в тому чи іншому питанні. Або “ось я чогось досяг, мені вдалося…” і поділитись своїми успіхами. Ментор приділяє тобі півгодини за які допомагає розібратись з тим що тебе турбує.

Наприклад, в мене була історія про перший досвід створення музики до комп’ютерної гри. Я прийшла до свого ментора і розказала що “дуже хочу це зробити і це така класна opportunity, але я не знаю ні з чого почати, ні як.” Він порадив мені декілька книжок, а також познайомив з викладачем іншої програми, причому магістерської, з яким мені вдалось домовитись про дозвіл відвідувати його спеціалізовані лекції, робити домашні завдання… Фактично пройшла навчання по його предмету, причому, безкоштовно.

фото 5.jpg

Ще була ситуація, коли я прийшла до свого ментора і жалілась що “Мені складно, я працюю офіціанткою, все що заробляю віддаю за навчання” і він мені підказав, що я могла би заробляти приватними уроками гри на фортепіано. В Англії немає музичних шкіл. В них є лише приватні викладачі. Я цього навіть не знала. Мені в голову не могло прийти, що викладач музики може пристойно заробляти!

Друга риса, що мене вразила це формат спілкування між студентами та викладачами – відсутність бар’єрів у спілкуванні, субординації та вертикальної ієрархії. Всі звертаються до всіх просто по іменах. Викладач може просто зайти до тебе на репетицію, взяти гітару і долучитись до процесу, але зі словами “Я перепрошую”, “А чи можна мені підіграти?” , “Я не наполягаю”, “То ваша музика”...

Або, наприклад, ти приходиш до викладача з якоюсь роботою, щоб почути фідбек. Викладач уважно слухає і не починає одразу тебе критикувати. Вони фокусуються на позитивних рисах роботи, відшуковують те, що тобі найкраще вдалось, спокійно можуть сказати “Класна басова партія” чи “Крутий гітарний риф” і потім в кінці обережно пропонують “Трошки вирівняти баланс” але суто “на твій розсуд, сприймай це лише як ідею чи пораду”. Вони так ніжно робили ці фідбеки і зауваження! Часто викладач міг сказати “О, це класна ідея! Я хочу її запозичити!”. Навіть якщо ти студент першого курсу, фактично нічого не вмієш, а тебе, твою роботу і твою музику вже поважають.

Спочатку я сприймала це як “небо і земля”, але мені потім навіть мої учні розповідали що це норма в їхній системі освіти. Якщо учень ставить питання, на яке у викладача немає відповіді, викладач не соромиться про це сказати “я маю уточнити або дослідити це питання”. Авторитет викладача в очах студента від цього не падає. Навпаки ви ніби знаходитесь на рівних і з’являється оце відчуття, що ви робите щось разом, досліджуєте, відкриваєте. Атмосфера, що сприяє розвитку, надихає.

Відкритий урок Ableton Advanced

Відкритий урок Ableton Advanced

Я помітила, що після годинної лекції завжди відбувалось обговорення і воно могло тривати, іноді, вдвічі довше ніж сама лекція. Студенти не бояться ставити питання, а навпаки цінують і використовують по повній цю можливість – уточнити якісь нюанси, що стосуються предмету лекції або того, як цим скористатись у своїх проектах.

Vedel: поговоримо про твою викладацьку практику – які риси британської системи освіти ти запозичила?

Іра: наразі я маю педагогічний досвід лише у форматі “be to be”. В мене ще немає практики викладання для групи. Але оскільки на моєму курсі Ableton Advanced в групі буде чоловік 5-7 я впевнена що мені вдасться приділити максимальну увагу кожному – індивідуальний підхід для мене є надзвичайно важливим.

Я звикла грунтовно підходити до підготовки занять, враховувати потреби та інтереси учнів. Наприклад, для складання кваліфікаційних іспитів у Лондоні потрібно підготувати три твори. І я підбирала такі, що були максимально близькі смакам учнів та водночас відповідали академічним вимогам.

В процесі я розприділяла навчання таким чином щоб вивчити те, що потрібно і посмакувати те, що учню подобається чи цікаво. Намагалась підтримувати оцю атмосферу зацікавленості та мотивованості, яка панувала в мене в університеті. Ставитись до учнів так само круто як ставились до мене.

Також, в своєму курсі я хочу активно практикувати культуру менторства. Планую, окрім двох лекцій на тиждень виділяти додатковий день і час, в якому буде слот для кожного студента для індивідуальних консультацій по предмету навчання, або по підготовці якихось поточних проектів чи виступів,  або просто для неформального спілкування – в залежності від потреб.


Vedel: давай тепер трохи повернемося до українських реалій - як ти оцінюєш стан вітчизняної музичної освіти? Як людина яка навчалась тут і в музичній школі і в училищі – що би ти хотіла змінити?

фото 7.jpg

Іра: о так, ця сфера, очевидно потребує дуже суттєвих реформ! На мою думку академічна освіта має бути платною і не дешевою. Я вважаю, що в музичних школах мають вчитися лише ті люди, яким це дійсно потрібно. Серед моїх знайомих, в яких є діти, часто звучить теза “Я віддам дитину в музичну школу бо це безкоштовно”. Що? Навіщо? Це як?! В Британії немає взагалі музичних шкіл, а викладачі які займаються приватною практикою вважаються елітою! В нас же - сотні випускників консерваторій готові викладати за 100грн/год. Освіта має мати цінність!

Іноді я замислююсь над тим щоб піти викладати в академічну музичну школу, пройти всю цю драбину щоб змінити систему… Але я відчуваю що в мене не вистачить нервів для цього. Я дуже ніжна в цьому сенсі, не стресостійка. Напевно, такою діяльністю має займатись хтось, хто має здібності до протистояння.

Музикантів теж має бути менше. Велика кількість незатребуваних музикантів породжує тотальний демпінг ринку. А оскільки робота потрібна всім, люди готові працювати за смішні гроші по усіляких закладах харчування тощо. Я вважаю ненормальним, що музикант має відіграти кілька різних концертів за один вечір щоб заробити більш менш нормально.

Мені не близька практика суміщення робіт з різних сфер – працювати на одній роботі, щоб забезпечувати свої потреби і ще займатись музикою. Виходить це дороге хоббі, а не професійна діяльність.

Я вважаю, в музичних школах мають викладатись різні дисципліни, які допомогли б з тим, що робити після здобуття цієї освіти. Зокрема, я не знала, що можна, наприклад, писати музику для фільмів чи ігор і цим заробляти. Потрібен сучасний і комплексний підхід – і до теоретичних знань і до того як їх застосовувати.

Про міжнародний гастрольний досвід та можливості для музикантів-початківців ми поспілкуємось в другій частині інтерв’ю що вийде згодом.

Матеріал підготувала Анаід Агаджанова